Відповідно до чинних міжнародних норм, сторони, які беруть участь у збройному конфлікті, повинні дотримуватися приписів міжнародного гуманітарного права (скорочено – МГП). Зокрема, це стосується зброї: можна використовувати те знаряддя, яке санкціоноване міжнародною спільнотою, та утримуватися від використання забороненого.
За більш ніж сімдесятирічну історію розвитку сучасного МГП створено понад десять конвенцій, які стосуються заборони використання тієї чи іншої зброї. Забороненою є, наприклад, осліплююча лазерна зброя, хімічна та біологічна зброя тощо.
Попри це, є інформація, що деякі з заборонених видів зброї росія використовує під час війни з Україною. Це, наприклад, фосфорні бомби, які є різновидом запалювальної зброї. Заборона на їхнє застосування закріплена в ст. 1 Додаткового протоколу III до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію.
Крім того, рф застосовує проти українців протипіхотні міни, використання яких заборонено ще з 1997 року статтею 1 Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва й передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення.
Чи понесе росія покарання за використання заборонених засобів ураження, питання певною мірою риторичне. Проте, щоб розумітися на можливості притягнення країни-агресора до міжнародно-правової відповідальності, зокрема за використання забороненої зброї, потрібно звернутися до двох правил, які діють у міжнародному гуманітарному праві щодо цього.
Першим з них є правило наступного заперечувача (англ. Subsequent objector rule), яке полягає в тому, що держава зобов’язується підпорядковуватися чинним нормам, зокрема й тим, які виникли до утворення такої держави. Держава надає на це свою згоду підписуючи, ратифікуючи певні конвенції.
До прикладу, використання фосфорних бомб заборонено з 1980 року, тобто до створення російської федерації. Попри це, росія зобов’язана дотримуватися норми про невикористання такого типу зброї.
Другим є правило постійного заперечувача (англ. persistent objector rule). Воновідрізняється від попереднього тим, що держава має право відмовитися виконувати норму права під час формування такої норми. В такому разі покарання за невиконання норми не передбачене, адже держава не взяла на себе зобов’язання її дотримуватися. Важливо, що заперечення проти застосування припису мають бути чіткими, послідовними та своєчасними.
Наприклад, росія не приєдналася до Конвенції з касетних боєприпасів 2008 року, відмовляється її підписувати та веде міжнародну політику із захисту такого виду зброї, лобіює його дозвіл. Це, з одного боку, означає, що росія відіграє роль постійного заперечувача. З іншого – росії в суді доведеться доводити, що вона не порушує інших, імперативних принципів МГП, використовуючи заборонену зброю.
Перелік заборонених засобів для ведення збройного конфлікту не є вичерпним. Для того, щоб виділити ті з них, які підпадають під заборону, міжнародна правова доктрина розробила, а міжнародне право зафіксувало низку принципів і правил. Порушення котрих дозволяє відносити засоби ураження до категорій заборонених.
Розглянемо ці принципи на прикладі використання безпілотних дронів з системою керування на базі штучного інтелекту.
Безпосередньої заборони на використання дронів немає, їх широко застосовує як Україна, так і рф. Однак МГП вимагає від сторін дотримуватися наступних принципів:
- розмежування між комбатантами та цивільними: використання дрона повинне передбачати можливість завдавати точного удару по законній цілі.
- заборона заподіяння непотрібних страждань та принцип гуманності: використовуючи дрон, сторона не може спричиняти тортури, смерть в муках тощо. Сторона не може завдавати непотрібних страждань та руйнувань, особливо, якщо це не заходи, необхідні для досягнення законної мети конфлікту.
Очевидно, що сторона не може використовувати дрон для застосування забороненої зброї (наприклад, для скидання фосфорних бомб), адже це буде порушенням одразу кількох правил.
Враховуючи складову штучного інтелекту, існує ще кілька правил, які повинні бути враховані. Вони є допоміжними до наведених вище принципів міжнародного гуманітарного права.
Відповідно до застережень Міжнародного комітету Червоного Хреста, першим з таких правил є передбачуваність. Особа, яка керує дроном, відповідає за можливі порушення МГП, спричинені його використанням. Отже, його принцип дії (в тому числі рішення, які приймає система штучного інтелекту) повинні бути передбачувані.
Друге та не менш важливе правило стосується керованості. Вміння машини щодо прийняття рішень покращуються (наприклад, вдосконалюється автоматичне розпізнавання цілей). Попри це, приймати остаточне рішення щодо визначення цілі та завдання удару повинна людина.
Наступне правило пов’язане з попереднім та стосується прозорості. Це означає, що людина повинна розуміти, яким чином штучний інтелект приймає певні рішення, за яким алгоритмом діє. Не допускається варіативності у прийнятті рішення штучним інтелектом – він повинен застосовувати передбачені людьми правила.
Надійність – це черговий принцип, якого повинні дотримуватися виробники та користувачі зброї. Будь-яка зброя, в тому числі зі штучним інтелектом, повинна бути надійною, тобто щоразу спрацьовувати відповідно до задуманої схеми.
Таким чином, людина повинна мати повний контроль над зброєю, розуміти принцип її дії та приймати рішення про її застосування з тим, щоб зброя працювала так, щоб мінімізувати жертви серед людей.
Використані джерела
- IHL Treaties and the Regulation of Weapons/ Canadian Red Cross.
- 1972 Convention on the Prohibition of Biological Weapons.
- Protocol IV (1995) to the Convention on Certain Conventional Weapons.
- ICRC position on autonomous weapon systems.
- ICRC Position Paper: Artificial intelligence and machine learning in armed conflict: A human-centred approach.
- Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію.
- Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення.
Підготували
Олексій Цельєв, експерт Центру дослідження верховенства права
Національного університету «Києво-Могилянська академія»,
та Христина Бідонько, студентка «Києво-Могилянської академії»
