Псевдореферендум як технологія російської агресії проти територіальної цілісності України

Псевдореферендум як технологія російської агресії проти територіальної цілісності України

Принцип територіальної цілісності держави є фундаментальним принципом міжнародного та конституційного права, відповідно до якого територія держави є недоторканною від посягань з боку інших держав шляхом застосування сили.

Правовий статус території будь-якої держави може бути змінений виключно у легітимний спосіб, передбачений міжнародним правом та національним конституційним правопорядком відповідної держави, і жодна держава чи її частина не може бути обʼєктом анексії з боку іншої держави.

Відповідно до статті 2(4) Статуту ООН усі держави-члени ООН зобовʼязані утримуються у міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави або будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН.

З огляду на це будь-які територіальні надбання, які є результатом застосування сили чи її погрози, не можуть визнаватися легітимними.

У 2022 році, як і у 2014 році, держава-агресор поряд з безпосереднім застосуванням сили паралельно використовує інструменти імітації народовладдя (імітації), які мають на меті створити ілюзію легітимної зміни правового статусу окупованої території.

Такі псевдореферендуми є завідомо нікчемними та не породжують жодних правових наслідків, окрім наслідків кримінально-правового характеру (необхідності притягнення до кримінальної відповідальності організаторів та інших співучасників такого злочину).

Ці злочинні акції навіть не варто називати «референдумами», оскільки, по-перше, вони не мають жодного відношення до справжнього референдуму як способу реалізації вільного волевиявлення громадян, а, по-друге, вживання цього терміну лише знецінює суть та значення справжніх інструментів демократії.

Тому відповідні дії рф на території України необхідно розглядати виключно через кримінально-правову парадигму, а будь-які намагання дослідити відповідні події в Україні через призму самовизначення, сецесії та/або референдумного процесу будуть лише спотворювати обʼєктивну дійсність.

Принцип територіальної цілісності закріплений в Конституції України, так само як і єдиноможливий спосіб зміни території України – через всеукраїнський референдум. Будь-які відхилення від цієї конституційної логіки будуть вважатися порушення принципу територіальної цілісності України.

Відповідно до Конституції та Закону України «Про всеукраїнський референдум» всеукраїнський референдум щодо зміни території України призначається Верховною Радою України лише після ратифікацію міжнародного договору про зміну території України, який, крім того, може стати предметом конституційного контролю з боку Конституційного Суду України за зверненням Президента України, не менше як 45 народних депутатів або Конституційного Суду України.

Якщо Конституційний Суд України визнає такий договір неконституційним, або якщо громадяни України не затвердять на такому референдумі закон про ратифікацію такого міжнародного договору, – територія України не може бути зміненою.

Таким чином, Конституція України закріплює принцип територіальної цілісності держави на не допускає випадків свавільної зміни території України. А тому будь-які спроби організації та проведення псевдореферендумів щодо виходу будь-якої адміністративно-територіальної одиниці чи її частини зі складу України є завідомо нікчемними та злочинними.

Додаток 1. Перелік положень Конституції України, які закріплюють принцип територіальної цілісності України:

  • «Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною» (стаття 2);
  • «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (частини перша і друга статті 17);
  • «Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.» (частина перша статті 37);
  • «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обовязком громадян України.» (частина перша статті 65);
  • «Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.» (стаття 73);
  • «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.» (частина друга статті 102);
  • «Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.» (частина перша статті 132);
  • «Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.» (частина перша статті 134);
  • «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.» (стаття 157).

Додаток 2. Перелік позицій Конституційного Суду України щодо принципу територіальної цілісності України:

  • Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» (справа про Конституцію Автономної Республіки Крим) від 16 січня 2003 року № 1-рп/2003;
  • Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» (справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим) від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014;
  • Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014.

Матеріал підготував Олександр Марусяк,
експерт Центру політико-правових реформ

13.10.2022