Законодавець розглядає бездомність як соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї будь-якого житла, призначеного та придатного для проживання. Законодавче визначення бездомної особи свідчить про те, що це поняття є загальним та охоплює як безпритульних осіб, так і осіб, які мають притулок.
Безпритульна особа – повнолітня особа, яка проживає на вулиці, в парках, підвалах, під’їздах будинків, на горищах, об’єктах незавершеного будівництва, в інших місцях, непризначених та непридатних для проживання, у тому числі жилих приміщеннях, що перебувають в аварійному стані.
Безпритульні діти – діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання (ст. 2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 року № 2623-IV, ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III.
Особа, яка має притулок – особа, яка отримує послугу тимчасового притулку в закладах для бездомних осіб та інших соціальних закладах і установах, що надають такий притулок (ст. 2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).
Ризики стати бездомним високі у таких осіб, як:
- діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи з їх числа;
- мешканці гуртожитків, для яких таке житло є єдиним місцем проживання;
- особи, які страждають на психічні розлади;
- особи, хворі на наркоманію та хронічний алкоголізм;
- недієздатні та обмежено дієздатні особи тощо.
В умовах війни ризик опинитись у категорії бездомних суттєво зріс.
Облік бездомних осіб
Для чого ведеться облік бездомних осіб і чим підтверджується перебування на ньому?
Метою обліку є створення умов для забезпечення прав та свобод бездомних осіб і безпритульних дітей.
На підтвердження прийняття бездомної особи на облік видається посвідчення про взяття на облік бездомної особи, затвердженої форми (Наказ Міністерства соціальної політики України від 28 грудня 2011 № 574 «Про деякі питання діяльності центру обліку бездомних осіб»).
Підтвердження перебування на обліку спрощує/забезпечує доступ до отримання низки послуг. До прикладу, під час подання заяви про отримання соціальних послуг пред’являється посвідчення про взяття на облік бездомної особи (п. 28 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою КМУ від 1 червня 2020 р. № 587).
Копія такого посвідчення є одним із документів, що підтверджує право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, що є необхідним для реєстрації місця проживання (перебування) (п. 35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 7 лютого 2022 р. № 265).
Де ведеться облік бездомних осіб?
Облік бездомних осіб ведеться за місцем їх проживання або місцем перебування. Таке місце може бути, як правило, у закладах соціального захисту (центр реінтеграції бездомних осіб, соціальний готель тощо).
Які підстави для обліку бездомної особи?
Особисте звернення особи або її виявлення, наприклад, центрами обліку бездомних осіб, іншими працівниками органів охорони здоров’я, національної поліції, працівниками закладів для бездомних осіб за результатом соціального патрулювання тощо.
Хто веде облік бездомних осіб?
Центри обліку бездомних осіб, які створюються органами місцевого самоврядування чи місцевими органами виконавчої влади, і можуть бути як окремою юридичною особою (див., наприклад, тут), так і структурним підрозділом закладу соціального захисту для бездомних осіб або інших соціальних служб (див., наприклад, тут чи тут).
На кожну бездомну особу формується особова справа.
Інформація про бездомну особу є конфіденційною.
Облік безпритульних дітей ведеться відповідно до законів України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» і «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
Чи мають значення громадянство бездомної особи та підстави її проживання/ перебування в Україні?
Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» поширює свою дію на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах проживають та/або перебувають на території України (ч.1 ст. 4).
Тобто за загальним правилом у разі законного перебування в Україні іноземці та особи без громадянства, у т.ч. бездомні, мають такий же обсяг прав та обов’язків, як і громадяни України.
Проживання на території України на законних підставах – проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або мають військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або мають посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні (ст. 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III).
Місце перебування – житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
Місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV).
У разі незаконного перебування в Україні підстав для застосування положеньЗакону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» немає.
До прикладу, це стосується особи, яка є нелегальним мігрантом, яким вважаєтьсяіноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
У цьому випадку йдеться, зокрема, про осіб, які незаконно перетнули кордон України (наприклад, з метою транзиту до країн ЄС), осіб, які законно перетнули кордон, але, серед іншого, через доволі складну систему отримання відповідного правового статусу (наприклад, біженця) чи дозволу на імміграцію (наприклад, через низькі квоти) чи з інших причин не продовжили строк перебування на території України.
Перебування під юрисдикцією України передбачає право на визнання правосуб’єктності та основних прав і свобод людини (статті 1-3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI).
У практичній площині проблема у бездомних може виникати із підтвердженням громадянства, до прикладу, у зв’язку із втратою паспортного документу.
Які основні права у бездомних осіб?
У бездомних осіб та безпритульних дітей є всі права і свободи, закріплені Конституцією і законами України (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).
Бездомні особи, які перебувають на тимчасово окупованій території, мають право на соціальний захист відповідно до законодавства України (ч. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Наявність такого чинника, як бездомність, вказує на належність особи до числа осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах (п. 4 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою КМУ від 1 червня 2020 р. № 587).
Це надає право на отримання соціальних послуг згідно Закону України «Про соціальні послуги» від 17 січня 2019 року № 2671-VIII.
Водночас окремі права бездомних осіб закріплені у спеціальному законодавстві:
- право на екстрену медичну допомогу, зокрема, у разі неможливості пересування з будь-якої причини, перебування у стані, який загрожує життю бездомної особи або безпеці оточуючих (Закон України «Про екстрену медичну допомогу» від 5 липня 2012 року № 5081-VI, Порядок взаємодії суб’єктів, що надають соціальні послуги бездомним особам від 19 лютого 2009 № 70/411/101/65/19/32);
- право на ночівлю, денне перебування, коротко-, довготривале проживання у закладах соціального захисту для бездомних осіб (будинок нічного перебування, центр реінтеграції бездомних осіб, соціальний готель тощо), Типове положення про будинок нічного перебування, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 14 лютого 2006 № 31, Типове положення про соціальний готель, затверджене Наказом Міністерства праці та соціальної політики від 03 квітня 2006 № 98, Порядок влаштування бездомних осіб похилого віку та інвалідів до стаціонарних соціально-медичних установ та інших закладів соціальної підтримки(догляду), затверджений Наказом Мінсоцполітики України від 12 серпня 2011 № 312);
- право на отримання соціального житла (Закон України «Про житловий фонд соціального призначення» від 12 січня 2006 року № 3334-IV, Постанова КМУ «Деякі питання реалізації Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» від 23 липня 2008 р. № 682). Слід зауважити, що мають місце неузгодженості між положеннями вказаних законодавчих актів і Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та прийнятих на його виконання підзаконних актів (до прикладу, така установа, як спеціалізований будинок для бідних та безпритульних не передбачена у Законі України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», однак визначена у Законі України «Про житловий фонд соціального призначення»). Це потребує свого роду інвентаризації відповідних норм з метою їх узгодження та формування єдиного підходу законодавця до забезпечення права особи на житло та соціальний захист;
- право на поновлення та отримання документів, що посвідчують особу (ст. 8 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Порядок взаємодії суб’єктів, що надають соціальні послуги бездомним особам);
- право на реєстрацію місця проживання (перебування) за адресою закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, за відсутності постійного місця проживання (перебування) (ст. 13 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні від 5 листопада 2021 року
№ 1871-IX, Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265); - право на отримання соціальних послуг в рамках соціального патрулювання (отримання їжі, гуманітарної допомоги (одяг, взуття тощо), отримання першої медичної допомоги; забезпечення санітарно-гігієнічними засобами;направлення до центрів обліку, до медичних закладів тощо) Порядок здійснення соціального патрулювання, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 19 липня 2011 № 283);
- право на отримання соціальної послуги натуральної допомоги (Державний стандарт соціальної послуги натуральної допомоги, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 25 березня 2021 року № 147);
- право на отримання соціальної послуги кризового та екстреного втручання (Державний стандарт соціальної послуги кризового та екстреного втручання, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 1 липня 2016 № 716);
- право на отримання соціальної послуги щодо соціальної інтеграції та реінтеграції (Державний стандарт соціальної інтеграції та реінтеграції бездомних осіб, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 19 вересня 2013 № 596) тощо.
Підготувала
Тетяна Федосєєва, експертка Центру дослідження верховенства права Національного університету «Києво-Могилянська академія»
