Українські лікарі продовжують надавати медичну допомогу населенню, яке її потребує, відповідно до українського законодавства та міжнародних конвенцій.
Надання медичної допомоги цивільному населенню
Україна ніколи не залишає своїх громадян, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. Тому ще в перші дні війни уряд вніс зміни до Програми медичних гарантій. Вони передбачають, що Нацслужба здоров’я і надалі покриває надання меддопомоги пацієнтам на тимчасово окупованих територіях, відповідно до українського законодавства.
Зокрема, відповідно до норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни, держава-окупант у співробітництві з органами місцевої влади (які були обрані відповідно до українського законодавства) зобов’язана забезпечувати необхідну медичну допомогу населенню. Це означає, що на окупованих територіях медичні заклади мають працювати та надавати необхідні послуги пацієнтам, а також повинні проводитися профілактичні заходи для запобігання поширенню інфекційних захворювань. Окрім того, повинні працювати аптеки, аби цивільне населення мало безперебійний доступ до необхідних ліків та медичних виробів.
Країна-окупант, своєю чергою, зобов’язана забезпечувати подальше задоволення медичних потреб цивільних громадян.
На жаль, змушені констатувати, що країна-агресор, вже не перший тиждень блокує постачання ліків, зокрема й життєво необхідних, з підконтрольних Україні територій на тимчасово окуповані.
Відповідно до вищесказаного, кожному медику дозволено виконувати свої обов’язки задля порятунку життя та здоров’я громадян. Також лікарі можуть використовувати ресурси, які передані окупаційною владою, однак лише відповідно до українського законодавства та в межах, передбачених Конвенцією. Разом із тим медики зобов’язані продовжувати виконувати свої зобов’язання за договорами про медичне обслуговування населення.
Надання медичної допомоги представникам країни-окупанта
Україна вже має численні підтвердження примусу наших лікарів до надання медичної допомоги окупантам.
Додатковий протокол до Женевських конвенцій передбачає, що держава-окупант в першу чергу зобов’язана забезпечити подальші медичні потреби цивільних громадян. Тому всі медичні працівники, ресурси, обладнання, матеріали та ліки першочергово спрямовуються для забезпечення належного медичного обслуговування цивільного населення та безперервного догляду за пораненими і хворими.
Лише у разі, якщо вищезгадані умови дотримані, окупаційна влада може реквізувати медиків, обладнання, матеріали та решту необхідних ресурсів для надання невідкладної меддопомоги пораненим та хворим зі складу збройних сил держави-окупанта або військовополоненим.
Однак така реквізиція можлива лише за наступних умов:
- Реквізиція триває тільки доти, доки існує така необхідність.
- Негайно мають бути вжиті заходи для подальшого задоволення медичних потреб цивільного населення, поранених і хворих, які перебувають на лікуванні та яких стосується така реквізиція.
Якщо представники країни-окупанта примушують медзаклад долучитися до надання меддопомоги, необхідно виконати наступне:
- зафіксувати факт примусу окупаційної влади до надання медичної допомоги представникам країни-агресора (добровільна співпраця містить ознаки пособництва, колабораціонізму);
- зафіксувати, як у цей час забезпечується медичною допомогою населення на окупованій території (адже, якщо залучення медзакладів до надання допомоги окупантам призводить до погіршення задоволення потреб цивільних громадян, це є порушенням Женевської конвенції країною-агресором).
Відповідальність за співпрацю з окупантами
Лише добровільна співпраця з окупантами та підтримка окупаційного режиму тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
Зокрема, Кримінальним кодексом України (частина 4 статті 111-1) передбачено відповідальність за передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.
Також у Кримінальному кодексі (частина 1 статті 111-1) передбачається відповідальність за умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора.
Питання надання медичної допомоги в умовах окупації врегульовано Конвенцією про захист цивільного населення під час війни, Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 року, Кримінальним кодексом України та законодавством у сфері державних гарантій з медичного обслуговування населення.
Джерело: Міністерство охорони здоров’я України
