Простій в умовах воєнного стану: основні нюанси

Військова агресія російської федерації позначилася на багатьох сферах суспільного життя, зокрема й на сфері праці. Саме війна зробила неможливим як виконання роботи працівниками, так і забезпечення працівників роботою.

Одним із варіантів документального оформлення зупинення роботи в умовах воєнного стану є оформлення простою.

Нормативно-правова база:

Простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (стаття 34 КЗпП України).

Це може бути відсутність необхідних для виконання роботи інструментів, необхідного обладнання, сировини, відсутність електропостачання тощо.

Законодавством не визначено перелік «інших обставин», які можуть призвести до простою.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їхньою згодою з урахуванням спеціальності та кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Роботодавець повідомляє працівника про початок простою шляхом видання наказу.

Внаслідок оголошення простою може бути зупинена робота:

  • всього підприємства, установи організації;
  • окремого структурного підрозділу;
  • окремого працівника.

З метою оперативного залучення до виконання роботи нових працівників, а також усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили, зокрема внаслідок фактичної відсутності працівників, які перебувають у простої, роботодавцю надається право укладати з новими працівниками строкові трудові договори в період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника.

У такому випадку важливою умовою залучення нових працівників для виконання роботи за посадою внаслідок перебування основного працівника в простою, є фізична неможливість основного працівника виконувати доручену йому роботу (наприклад, основний працівник перебуває в евакуації в іншій місцевості) (стаття 2 Закону № 2136).

Оплата часу простою

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Джерело: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

16.12.2022