У цьому документі експерти розкривають такі питання:
- Хто є свідком кримінального правопорушення?
- Хто має фіксувати кримінальне правопорушення?
- Хто може ловити/затримувати особу, яка ймовірно вчинила кримінальне правопорушення?
- Куди звертатися з повідомлення про вчинення кримінального правопорушення?
- Яка подальша роль свідка в розслідуванні та судовому розгляді справи?
Що рекомендують експерти Ініціативи «Право в умовах війни»
Свідок – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального правопорушення.
Свідок і очевидець – це те саме. Однак свідок – це процесуальний статус.
Свідок зобовʼязаний надавати показання і може відмовитися від цього лише у виняткових випадках (не свідчити проти себе, зберігати професійну таємницю тощо).
Свідки можуть подавати документи, матеріали та інші докази стосовно вчиненого кримінального правопорушення, наприклад відео з телефону.
Затримувати осіб до прибуття поліції має право будь-хто, це називається «громадське затримання».
Будь-хто має право повідомити органи правопорядку та органи прокуратури про вчинене кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 214 КПК України), свідок – не виняток. Найпростіший спосіб – зателефонувати на гарячу лінію «102».
Надалі свідок має бути допитаний під час досудового розслідування, а його показання зафіксовані у протоколі допиту.
Варто зазначити, що такий протокол не є доказом, отже свідка повторно допитають під час судового розгляду.
Правове обґрунтування
1. Свідок – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального правопорушення, і яка викликана для давання показань (ст. 65 КПК України).
Тобто свідок – це процесуальний статус особи, яка надає показання.
Деякі правники розрізняються поняття свідок та очевидець, наділяючи першого лише характеристикою того, що особа має інформацію про вчинений злочин, наприклад перебувала на місці події, таким чином розрізняючи осіб на очевидців та свідків. Водночас за своїм змістом це одне й те саме. А якщо відступити від юридичної мови, то свідок/очевидець – це особа, яка володіє інформацією про вчинене кримінальне правопорушення.
2. Збором доказів та подальшим доказуванням обставин кримінального правопорушення займаються органи правопорядку та органи прокуратури. Це їхні повноваження та їхній обовʼязок. Водночас будь-хто може сприяти цим органам в їх роботі, насамперед тим, що надавати показання як свідок або потерпілий у кримінальному провадженні.
Свідок зобовʼязаний надавати показання і може відмовитися від цього лише у виняткових випадках (не свідчити проти себе, зберігати професійну таємницю тощо).
Тож свідок зобовʼязаний давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду (ч. 2 ст. 66 КПК України). За надання неправдивих відомостей або ухиляння від явки до слідчого, прокурора, суду особа несе відповідальність, встановлену законодавством.
3. Окрім прямої форми допомоги розслідуванню кримінального правопорушення, яка полягає у виконанні обовʼязків свідка, особи мають право подавати документи, матеріали та інші докази стосовно вчиненого кримінального правопорушення.
Найбільше це стосується потерпілих осіб, які часто активні в кримінальному провадженні та допомагають розслідуванню. Водночас свідки теж часто діляться матеріалами, наприклад, відеозаписами з персональних смартфонів або знайденими на місці події доказами, які неможливо було залишити в непорушному стані до прибуття органів правопорядку та огляду ним місця події.
4. За загальним правилом затримувати осіб, які вчинили кримінальні правопорушення мають уповноважені особи органів правопорядку. Водночас КПК України допускає можливість затримання неуповноваженою службовою особою – т.зв. «громадське затримання» (в порядку ст. 207 КПК України).
Будь-яка цивільна особа може затримати іншу в разі, якщо є підстави вважати, що вона вчиняє або щойно вчинила кримінальне правопорушення. Такі дії не визнаються протиправними, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ст. 38 КК України).
Затримання допускається виключно з метою доставлення особи до уповноважених органів влади. Застосування непропорційної сили, проведення «допитів», запис відеороликів, глузування тощо – забороняється. Доцільно одразу після проведення затримання повідомити уповноважені органи (найоптимальніше – на гарячу лінію «102»)
Перевищенням заходів (сили), необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила кримінальне правопорушення, тяжкої шкоди (заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або смерті), яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 38 КК України).
Відповідальність за перевищення зазначених заходів за наявності підстав може наставати лише за статтями 118, 124 КК України.
5. Будь-хто має право повідомити органи правопорядку та органи прокуратури про вчинене кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 214 КПК України), свідок – не виняток. Найпростіший спосіб – зателефонувати на гарячу лінію «102», яку адмініструє Національна поліція та з якої сигнал скеровується на найближчу за відстанню чергову частину поліції.
Середній час прибуття екіпажу патрульною поліції в місті складає 5-7 хв., а слідчо-оперативної групи (СОГ), яка не тільки затримає правопорушників, а й зафіксує сліди кримінального правопорушення шляхом проведення огляду місця події, – 20-40 хв.
Усі дзвінки, які поступають на гарячу лінію «102», потрапляють у Журнал Єдиного обліку, а якщо містять ознаки кримінального правопорушення – надалі в Єдиний реєстр досудових розслідувань.
Також про вчинення злочину можна повідомити, звернувшись до чергової частини Національної поліції. Заявник отримує корінець-талон про реєстрацію заяви про вчинення кримінального правопорушення (ст. 60 КПК України).
6. Надалі свідок має бути допитаний під час досудового розслідування, а його показання зафіксовані у протоколі допиту. Варто зазначити, що такий протокол не є доказом, отже свідок буде повторно допитаний під час судового розгляду, оскільки визнаються доказом лише показання, які сприймаються безпосередньо суддею.
Винятком з цього правила є допит свідка слідчим суддею під час досудового розслідування, якщо існує небезпека для його життя і здоров’я, тяжка хвороба, наявні інші обставини, що можуть унеможливити допит у суді або вплинути на повноту чи достовірність показань (ст. 225 КПК України), а також під час розслідування злочинів в умовах воєнного стану, перелік яких міститься у ст. 615 КПК України.
Спеціально для Ініціативи «Право в умовах війни»
підготував Євген Крапивін,
експерт Центру політико-правових реформ
