Повномасштабна російська агресія проти України руйнівним чином вплинула на всі сфери суспільного життя. Серед іншого, це суттєве скорочення бюджетних надходжень та відповідно потреба заощаджувати на публічних видатках. Своєю чергою це негативно зачепило і сферу адміністративних послуг, зокрема, роботу Центрів надання адміністративних послуг (далі – ЦНАП). Багато органів місцевого самоврядування (далі – ОМС) змушені відчутно скоротити видатки на матеріально-технічне забезпечення ЦНАП, і саме головне – на персонал.
Наразі значній частині персоналу оголошено простій. А якщо ситуація з публічними фінансами не покращиться, то можна прогнозувати не лише погіршення умов оплати праці через зменшення преміальної складової в зарплаті, але й загальне скорочення кількості персоналу. Прогнозований дефіцит публічних ресурсів негативно вплине і на розвиток інфраструктури ЦНАП, тобто облаштування сучасних комфортних приміщень, обладнання необхідною технікою, розвиток територіальної мережі – створення територіальних підрозділів ЦНАП, віддалених робочих місць адміністраторів, мобільних ЦНАП, пересувних робочих місць тощо.
Втрата кваліфікованого персоналу є найбільшим викликом для цієї сфери.
Якісне надання адміністративних послуг потребує також щоденно видатків на витратні матеріали (картриджі, папір тощо), на комунальні послуги, на придбання та обслуговування техніки, спеціальні послуги (як-от, доступ та обслуговування захищених каналів зв’язку) тощо.
Існує два загальновідомих рішення для подолання бюджетного дефіциту.
Перше – це скорочення видатків, який описано вище. Фактично ми вже відчуваємо цей процес. Наслідками для споживачів стануть територіальне віддалення послуг, скорочення прийомних годин, збільшення черг, зростання корупційних ризиків тощо. Частину цього негативу зможе подолати подальший розвиток цифрових послуг. Проте розміри нашої країни, демографія (коли у багатьох територіальних громадах переважають мешканці старшого віку), відсутність технічних засобів та цифрових навичок багатьох людей, і навіть специфіка багатьох груп послуг, які потребують «живого» обслуговування (як-от, паспортні, РАЦС, реєстрація нерухомості тощо) вказують, що цифровізація не дозволить задовольнити усі потреби.
Друге рішення – пошук додаткових джерел ресурсів. В умовах війни та повоєнного стану очевидно, що будуть пріоритетніші статті видатків, аніж сфера адміністративних послуг, зокрема, відновлення соціальної інфраструктури, житла тощо. Тому міжнародна допомога, ймовірно, буде спрямована передовсім на ці потреби. Відтак, потрібно вкотре нагадати перспективну ідею, яка не була реалізована у попередні роки – це запровадження адекватної компенсаційності за платні адміністративні послуги. Тобто за більшість адміністративних послуг має сплачуватися адміністративний збір, що максимально покриває видатки на надання відповідних адміністративних послуг.
Одразу зробимо застереження, що значний блок адміністративних послуг має завжди бути безкоштовним для споживачів, як-от: адмінпослуги соціального характеру; реєстрація народження і смерті; видача першого ідентифікаційного документа – паспорта громадянина.
Оплатність адміністративної послуги конкретним замовником-споживачем означає, що відповідні витрати не лягають тягарем на всіх платників податків.
Саме тому особа, що отримує «закордонний паспорт», реєструє свою нерухомість чи транспортний засіб має компенсувати видатки державі / ОМС на цю діяльність, принаймні частину цих витрат.
Нагадаємо, що і в попередні роки багато навіть найпопулярніших адміністративних послуг були або безкоштовними, або за них стягувалися мізерні платежі (приміром, за реєстрацію шлюбу державне мито досі складає 85 копійок). Серед безкоштовних окремо можна виділити державну реєстрацію бізнесу, державну реєстрацію земельних ділянок, вклейку фото в паспорт тощо.
У листопаді 2020 року для вирішення цієї проблеми було зареєстровано законопроект «Про адміністративний збір» № 4380. Він був розроблений експертами неурядових організацій та міжнародних проектів, спільно з народними депутатами України та асоціаціями органів місцевого самоврядування (зокрема, Асоціацією ОТГ та Асоціацією міст України) і підтримувався ними. Законопроект пропонував одним простим рішенням оптимізувати розміри оплати за наймасовіші/базові адміністративні послуги (як-от, РАЦС, реєстрація місця проживання, бізнесу, землі тощо) та подібні до них функції, зокрема, за нотаріальні дії, що вчиняються посадовими особами ОМС, де розміри державного мита досі складають по 17, 34 чи 51 копійці. Загалом розміри адміністративних зборів пропонувалось встановити співмірно за раніше розрахованими «розцінками» у сфері реєстрації нерухомості, в діапазоні 50–100–200 гривень. За паспортні послуги та реєстрацію авто пропонувалося зберегти чинні розміри плати. Перевагою такого закону, який міг би бути ухваленим на заміну Декрету «Про державне мито», є також зручність користування, коли в одному нормативному акті визначено плату за найпопулярніші адміністративні послуги.
Але головне, що таким простим рішенням нині можна суттєво поліпшити стан публічних фінансів, особливо у менших територіальних громадах. Частину плати треба зараховувати і до державного бюджету, аби мати ресурси на розвиток цифрових послуг, адміністрування державних реєстрів.
Звісно у цього рішення є виклик – це потреба пояснити суспільству причини «непопулярного кроку» з підвищенням плати за адміністративні послуги, особливо на фоні нинішнього погіршення економічної ситуації та доходів громадян. Таке пояснення може лежати у двох площинах.
Перше, це територіальна близькість адміністративних послуг. Адже, якщо ОМС має витрати на фахівців та обладнання, то споживач матиме доступ до таких послуг у власній територіальній громаді, або й у старостинському окрузі. До прикладу, кілька років тому офіційна статистика показувала, що кількість реєстраторів нерухомості була на 40% більшою, аніж реєстраторів бізнесу. І причина проста – ОМС уникали утримання посад реєстраторів бізнесу, оскільки реєстрація ФОП та юридичних осіб є безкоштовною.
Друга площина – теж фінансова, вона стосується економії витрат громадян і бізнесу. Якщо споживач має доступ до послуг якомога ближче, то заощаджується власний час та кошти особи на дорогу (на проїзд / на паливо), на очікування у черзі і т.п. Тобто у фінансовому вимірі помірна плата більше заощадить коштів людині, аніж примарна безкоштовність недоступної послуги. Отже, нині варто повернутися до цього простого і ефективного рішення. Ухвалення законопроекту № 4380 («Про адміністративний збір») на часі як ніколи.
Матеріал підготував Віктор Тимощук
в межах проекту Центру верховенства права та
Академії Фольке Бернадотта (Folke Bernadotte Academy)
“Верховенство права під час війни“
