Трудовий договір — це угода, сторонами якої є працівник і роботодавець.
Кожна зі сторін має право виступити з ініціативою як щодо укладення трудового договору, так і його розірвання.
Особливості трудових відносин працівників у період дії воєнного стану, запровадженого відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», регулюються нормами Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відносини, неврегульовані нормами Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», регулюються нормами трудового законодавства. Отже, підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, зокрема й під час війни, передбачені у статтях 40 та 41 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України).
Права працівника при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця під час війни
У період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
В умовах воєнного стану встановлено гарантії щодо заборони звільнення з ініціативи роботодавця таких категорій працівників, як:
- вагітні жінки та жінки, які мають дітей віком до трьох років, одинокі матері при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю;
- працівники, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби;
- працівники, стосовно яких згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
При звільненні працівника з ініціативи роботодавця працівник має право:
- на дотримання процедури звільнення, визначеної законодавством про працю;
- отримання всіх належних працівнику коштів у день звільнення;
- оскарження факту звільнення до компетентних органів.
Куди звернутися у випадку порушення права на працю в частині звільнення роботодавцем із займаної посади?
1) З питання про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, — у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У разі пропуску з поважних причин вищезазначених строків, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року.
2) До Державної служби України з питань праці або її територіальних органів (офіційний вебсайт), до повноважень яких належить здійснення державного контролю за оформленням трудових відносин з найманими працівниками.
Джерело: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
