19 лютого 2022 року голови окупаційних адміністрацій рф на території Донецької та Луганської областей видали накази про проведення загальної мобілізації. З цього моменту громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території ОРДЛО, почали примусово направляти на військову службу в збройних формуваннях рф. Так звана «мобілізація» відбувається хаотично, зафіксовано багато випадків, коли осіб хапають посеред вулиці та із застосуванням погроз і фізичного примусу відправляють до участі в бойових діях проти України.
Такі дії є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права (далі – МГП), відповідно до якого примусова мобілізація осіб для участі у бойових діях проти власної держави є воєнним злочином.
Стаття 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни забороняє примушування цивільних осіб до служби в збройних чи допоміжних силах окупаційної держави.
Статут Міжнародного кримінального суду (ст. 8 (2) (b) (xv)) включає до переліку воєнних злочинів примушування громадян ворожої сторони до участі у воєнних операціях проти їхньої держави, навіть якщо до конфлікту вони перебували на військовій службі.
Порушення законів та звичаїв війни, зокрема, порушення вказаних вище положень, є також злочином за українським законодавством (ст.438 Кримінального кодексу України).
Узагальнюючи дослідження з цього питання, можна виокремити такі критерії визнання зазначених дій воєнним злочином за МГП:
- дії були вчинені за наявності міжнародного збройного конфлікту та були з ним пов’язані;
- постраждалі були втягнуті до участі у збройному конфлікті під примусом;
- постраждалі є громадянами держави, проти якої вони були змушені воювати;
- постраждалими є ті особи, які були притягнуті безпосередньо до участі у воєнних операціях, а не до роботи із забезпечення окупаційної армії.
Отже, одним з обов’язкових критеріїв є недобровільність вступу до збройних формувань ворожої держави. У разі добровільної участі у бойових діях проти України на боці рф громадянина України, його дії визнаватимуться злочином за українським законодавством. За практикою українських судів, такі дії кваліфікуються за ст.111 (Державна зрада) або ст. 258-3 (Створення або участь у терористичній групі/організації) та караються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років або довічним ув’язненням. Проте особа, яка не вчинила дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, добровільно заявила органам державної влади про свій зв’язок з іноземною державою, звільняється від відповідальності, якщо у її діях немає ознак інших злочинів.
Щодо мешканців ОРДЛО, які мають, окрім українського, громадянство рф, варто зазначити, що, відповідно до українського законодавства, особа, яка є громадянином України, та при цьому набула іншого громадянства, у правовідносинах із Україною визнається лише громадянином України. А отже такі особи також нестимуть кримінальну відповідальність на зазначених підставах.
Використані джерела
- Rome Statute of the International Criminal Court.
- The Geneva Conventions of 12 August 1949.
- Triffterer/Ambos The Rome Statute of the International Criminal Court: a Commentary. Third edition. p.449.
- Rome Statute Digest by Case Matrix Network.
- Кримінальний кодекс України.
- Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III.
Підготували
Юрій Іщенко, експерт Центру дослідження верховенства права
Національного університету «Києво-Могилянська академія»,
та Наталя Сафронова, студентка «Києво-Могилянської академії»
