Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі – Закон) визначає алгоритм передачі, примусового відчуження або вилучення майна в осіб для потреб держави.
Під час воєнного стану майно може бути
- відчужене: майно, що перебуває у приватній або комунальній власності може перейти у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості;
- вилучене: майно державних підприємства, державних господарських об’єднання передається для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
У цьому матеріалі зосередимо увагу на відчуженні майна осіб, яке перебуває у їхній приватній власності.
З огляду на суспільний резонанс теми, для прикладу розглянемо можливість відчуження автомобілів.
Загальний алгоритм відчуження, передбачений Законом
- Військове командування приймає рішення про відчуження майна та погоджує його з обласною, районною, Київською державною адміністрацією (або виконавчим органом місцевої ради). Рішення повинне бути обґрунтованим, тобто пов’язаним із необхідністю, яка виникла внаслідок запровадження та виконання заходів правового режиму воєнного стану;
- оцінка майна, яке підлягає відчуженню, здійснюється у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна;
- військове командування здійснює грошову компенсацію вартості майна власникові за кошти державного бюджету;
- про примусове відчуження майна складається акт, форму якого затвердив Кабінет Міністрів України;
- якщо після скасування воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, колишній власник може в судовому порядку вимагати його повернення. Він зобов’язується повернути отриману раніше грошову компенсацію. Проте дещо меншу – з урахуванням розумної плати за користуванням майном.
Правовою основою примусового відчуження майна є Конституція України, Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону).
Межі права власності
Право власності закріплене у статті 41 Конституції України та статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Конституція України також закріплює принцип відповідального використання речі власником (латиною – Sic utere tuo ut alienum non laedas). Таким чином, власність зобов’язує, тобто використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
При цьому Основний Закон України допускає втручання у право власності з мотивів суспільної необхідності. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом, і за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (частина 5 статті 41).
Отже, попри принцип непорушності приватної власності, існують законні підстави відчуження об’єктів права приватної власності.
Українське законодавство містить три форми примусового позбавлення майна:
- конфіскація – відчуження майна як міра покарання за вчинене правопорушення;
- реквізиція – відчуження майна з метою суспільної необхідності у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин. Відчуження проводиться з метою усунення наслідків надзвичайних обставин або для запобігання негативним наслідкам;
- націоналізація – віджчуження майна з наступним її переходом у державну власність.
Примусове позбавлення осіб майна – це винятковий захід. Існує ряд правил, яких необхідно дотримуватися при відчуженні чи вилученні об’єктів права приватної власності.
- Необхідність
Обов’язковою підставою для примусового позбавлення права власності на майно є суспільна необхідність. Це визначено як у статті 41 Конституції України, так і в статті 321 Цивільного кодексу України, статті 171 Житлового кодексу України, про це йдеться у Законі України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» тощо.
Поняття суспільної необхідності є оцінним та, згідно з висновком ЄСПЛ у справі Lithgow and others v. United Kingdom (1986), держави вправі визначати на законодавчому рівні, у чому полягає суспільний інтерес. Наявність «суспільного інтересу» повинна щоразу бути доведена – так зазначає ЄСПЛ у справі Tregubenko v. Ukraine (2003).
- Законність
Позбавлення осіб майна може бути здійснено виключно на підставі та в порядку, встановлених законом. У мирний час – за рішенням суду та за умови попереднього й повного відшкодування вартості майна. В умовах воєнного чи надзвичайного стану відшкодування вартості об’єктів права приватної власності може настати після відчуження таких об’єктів. Закон встановлює алгоритм відчуження майна, про що йшлося вище.
- Пропорційність
Втручання у право приватної власності має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря для особи, у право якої держава втручається. Тобто держава повинна подбати про те, щоб принцип «справедливого балансу» між інтересами особи й суспільства був дотриманий.
Такого висновку неодноразово доходив ЄСПЛ у своїй практиці. До прикладу, у рішенні ЄСПЛ у справі Sporrong and Lönnroth v. Sweden (1982) зазначено, що держава зобов’язана здійснити виплату адекватної компенсації у разі примусового вилучення майна. В іншому випадку може виникнути неприпустима ситуація, коли позбавлення права власності спричиняє для особи «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення ЄСПЛ у справі Brumarescu v. Romania, 1999).
Таким чином, ніхто не може бути свавільно, без законних підстав, без дотримання належної процедури, без обґрунтування наявності суспільного інтересу позбавлений права власності. На цих правилах базується законодавство, а також судова практика.
З початком війни в мережі почали з’являтися статті з пропозиціями конфісковувати автомобілі у нетверезих водіїв на користь держави. Відповідні законопроєкти «Про внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортним засобом в стані сп’яніння в умовах воєнного часу» р. № 7382, «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння в умовах правового режиму воєнного стану» р. № 7382-1 зареєстровані у Верховній Раді України. Вони передбачають можливість конфіскації автомобіля на користь ЗСУ як міру покарання за водіння в стані сп’яніння. Проте станом на 20 липня 2022 р. законопроєкти не прийняті. Тому потрібно керуватися чинним законодавством України.
Покарання за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, якою є автомобіль, настає навіть за безвинне завдання такої шкоди (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Нетверезий водій безумовно створює небезпечну ситуацію, тож вважливо брати до уваги не лише згаданий вище принцип безвинної відповідальності, а й оцінювати потенційні наслідки керування автомобілем у стані сп’яніння. Загальні умови функціонування режиму воєнного стану передбачають застосування суворішого, ніж у мирний час, покарання за правопорушення. Однак вони не можуть виходити за межі санкцій, передбачених законодавством України.
Таким чином, конфіскація автомобіля за кермування в нетверезому стані у воєнний час може задовільняти вимоги правил пропорційності та необхідності. Попри це, такий захід – не є способом покарання, передбаченим законодавством, тому не може застосовуватися як норма, навіть під час правового режиму воєнного стану.
Позбавляючи особу її приватної власності – важливо дотриматися алгоритму дій, передбачених законодавством щодо відчуження майна. Порядок дій визначає, зокрема, Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Отже, відчуження автомобіля можливе лише у випадку, коли дотримано всіх правил водночас: необхідності, законності, пропорційності.
Нормативна база
- Конституція України.
- Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
- Закон України «Про правовий режим воєнного стану».
- Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
- Цивільний кодекс України.
- Господарський кодекс України.
- Житловий кодекс України.
- Рішення ЄСПЛ у справі Brumarescu v. Romania.
- Рішення ЄСПЛ у справі Tregubenko v. Ukraine.
- Рішення ЄСПЛ у справі Lithgow and others v. United Kingdom.
- Рішення ЄСПЛ у справі Sporrong and Lönnroth v. Sweden.
- Проєкт закону №7382-1 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння в умовах правового режиму воєнного стану».
Підготували
Олексій Цельєв, експерт Центру дослідження верховенства права
Національного університету «Києво-Могилянська академія»,
та Христина Бідонько, студентка «Києво-Могилянської академії»
