Внаслідок військової агресії рф частина території України опинилася під окупацією. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України регулярно оновлює перелік територіальних громад, які розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Окупованою територією у розумінні міжнародного гуманітарного права є територія, яка фактично перебуває під владою ворожої армії. При цьому, армія супротивника встановлює та здійснює «ефективний контроль» над територією (ст. 42 IV Конвенції про закони та звичаї війни на суходолі).
Згідно з ч. 7 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) – це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території встановлюється особливий правовий режим (ст. 4), але закони України продовжують діяти. Відтак, діє й Кримінальний кодекс України (КК України), який містить заборону співпраці з окупантами.
Відповідна заборона міститься у статті 1111 КК України «Колабораційна діяльність»,окремі частини якої безпосередньо стосуються трудових відносин і передбачають відповідальність:
- за добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора (частина 2);
- за провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора (частина 4);
- за добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів, референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до їх проведення (частина 5);
- за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільну участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (частина 7).
Зі змісту зазначених норм КК України вбачається, що інкримінувати колабораціонізм можна лише тоді, якщо співпраця з окупантами була добровільною.
Отже, колабораціонізм – добровільна співпраця із державою-окупантом, яка має на меті забезпечити інтереси росії та заподіяти шкоду Україні.
Приклади можливих складів злочину:
- громадянин України, вчитель маріупольської школи, погоджується викладати учням матеріал за російською програмою;
- херсонський фермер, громадянин України, налагоджує постачання сировини російській армії.
Колабораціонізм із примусу: чи можливо це?
Більшість українців, які продовжують працювати (на користь рф) в окупації – заручники ситуації. Женевськими конвенціями забороняються заходи, що мають на меті спричинити безробіття чи обмежити можливості працевлаштування для робітників окупованої території, щоб примусити їх працювати на окупаційну державу (ст. 52 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 про захист цивільного населення під час війни).
Водночас систематичне порушення норм міжнародного права зі сторони росії варто сприймати як факт і мати на увазі, що й порушення ст. 52 Конвенції може мати місце.
У складних обставинах окупації українці можуть бути змушені працювати на рф – чи то з примусу, чи внаслідок відсутності альтернативи.
Один із прикладів порушення окупантами низки принципів міжнародного гуманітарного права – їхня діяльність у м. Енергодар. Росіяни намагаються контролювати персонал Запорізької АЕС: викрадають та катують працівників, готують станцію до повної експлуатації росією.
Ситуація з працівниками атомної електростанції особливо складна: працівники не можуть евакуюватися з міста разом з іншими цивільними людьми, адже залишення АЕС без професійного нагляду може призвести до техногенної катастрофи. Водночас окупанти застосовують тортури до працівників станції.
Чи може продовження роботи на АЕС бути кваліфіковане як колабораціонізм?
Ні. Кримінальним кодексом України встановлюється сім категорій обставин, які виключають кримінальну протиправність діяння. Деякі з них релевантні для трудових відносин на окупованій території.
- Крайня необхідність. Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в таких обставинах не можна було усунути іншими засобами та якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК України).
- Фізичний або психічний примус. Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК України).
Тортури (зокрема, над колегами), погрози, неможливість залишити АЕС через характер її роботи – це власне ті обставини, які виключають кримінальну протиправність діяння.
Як працювати українцям на окупованій території?
Українцям, які законно виконують свою роботу за трудовим договором, укладеним відповідно до українського законодавства, варто:
- за можливості виїхати з окупованої території, стати на облік як внутрішньо переміщена особа та набути статусу безробітного;
- за можливості звільнитися з підприємства, перебуваючи на тимчасово окупованій території;
- продовжувати працювати й виконувати взяті на себе обов’язки за трудовим договором, не допускаючи елементів колабораціонізму (називати війну війною, жодним чином не агітувати за окупаційну російську владу тощо);
- дотримуватися трудового законодавства України.
Ситуація, у якій опинилися громадяни України на окупованих територіях, – безумовно складна. Саме тому законодавство України передбачає, що для кваліфікації правопорушення за статтею 1111 КК України важливим є фактор добровільності.
Натомість громадяни, які виконують свої обов’язки за трудовим договором, або внаслідок незаконних дій окупантів змушені виконувати дії на користь рф, не вважатимуться колаборантами.
Використані джерела:
- Женевська конвенція від 12 серпня 1949 про захист цивільного населення під час війни.
- IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі.
- Кримінальний кодекс України.
- Кодекс законів про працю України.
- Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
- Загарбники заявили, що з 1 вересня Запорізька АЕС перейде під повний контроль Росії // LB.UA.
- Викрадених енергодарців та працівників Запорізької АЕС катують струмом // LB.UA.
- Російські окупанти за тиждень викрали 11 працівників Запорізької АЕС // Українська Правда.
Підготували
Олексій Цельєв, експерт Центру дослідження верховенства права
Національного університету «Києво-Могилянська академія»,
та Христина Бідонько, студентка «Києво-Могилянської академії»
