Із введенням в Україні воєнного стану запроваджується обмеження низки соціально-економічних прав, в тому числі права на працю та відпочинок. Тож проблема полягає в тому, якою мірою допускається обмеження права на відпустку.
Чи гарантується взагалі право на відпустку в умовах війни?
Які обмеження можуть застосовуватися щодо відпусток працівникам у зв’язку запровадженням воєнного стану?
Що рекомендують експерти Ініціативи «Право в умовах війни»
В умовах воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається тривалістю 24 календарних дні. Тож таку відпустку надаємо відповідно до КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
Відпустку понад 24 календарні дні потрібно надати / використати після завершення дії воєнного стану.
Відмовляти у реалізації права на інші види відпусток, крім відпусток у зв’язку з вагітністю та пологами, а також для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, працедавець може тим працівникам, які залучаються до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Застосовувати обмеження щодо реалізації права на відпочинок (відпустку) допускається в межах дії правового режиму воєнного стану, тобто такі обмеження мають тимчасовий характер.
Правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ ( Закону № 2136-ІХ) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, закріплених статтями 43, 44 Конституції України.
Проте обмеження не означає повної відмови у реалізації права на відпустку як основної форми реалізації права на відпочинок.
Застосовуючи запроваджені можливості щодо обмеження права на відпустку, потрібно пам’ятати про тимчасовий характер таких обмежень, адже вони встановлюються на період дії воєнного стану.
Більше того, частиною другою статті 12 Закону № 2136-ІХ передбачено можливість (а не обов’язковість!) відмовити працівнику (працівниці) у наданні інших, ніж відпустка вагітним працівницям та відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за умови, що такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Відповідно Закону України «Про критичну інфраструктуру» від 16 листопада 2021 року № 1882-ІХ, який почне діяти з 15 червня 2022 року, об’єкти критичної інфраструктури – це об’єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам (стаття 1). Об’єкти критичної інфраструктури підлягають паспортизації та внесенню в Реєстр об’єктів критичної інфраструктури.
Ми погоджуємося із роз’ясненням, викладеним у коментарі Мінекономіки до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» про те, що не залученим до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури працівникам відпустка надається у порядку, встановленому статтею 10 Закону України «Про відпустки». Так само слушною є позиція про перенесення невикористаних днів відпустки на період після завершення воєнного стану (див. коментар до статті 12 Закону № 2136-ІХ).
На нашу думку, перенесенню підлягають також невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (частина сьома статті 20 Закону України «Про відпустки»), адже такі відпустки перебувають під особливим захистом та їх використання гарантується і не обмежується строком давності.
Рекомендуємо працівникам, які мають право на додаткову щорічну відпустку на дітей, подати працедавцеві заяву про перенесення такої відпустки на період після завершення дії воєнного стану в Україні.
Також звертаємо увагу, що частиною першою статті 12 Закону № 2136-ІХ встановлено максимальну тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки, а не обов’язковість її надання. Адже частиною 2 цієї статті передбачена можливість у період дії воєнного стану відмовити у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) працівникам, залученим до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Законодавець наголошує на важливості забезпечення безперебійної роботи об’єктів критичної інфраструктури, а тому допускає можливість відмовити у праві на відпустку їх працівникам.
Водночас ми не рекомендуємо відмовляти у наданні відпустки тим працівникам, які з якихось причин не використали щорічну основну відпустку другий рік поспіль, оскільки навіть в умовах забезпечення роботи об’єктів критичної інфраструктури це може призвести до створення критичної ситуації для самого працівника та спричинити негативні наслідки для працедавця.
Зазначена відпустка має бути використана для відновлення працездатності працівника, тож зловживати такою можливістю не варто і за наявності можливості все-таки надавати щорічну основну відпустку.
На період дії воєнного стану також скасовано обмеження щодо тривалості відпустки без збереження заробітної плати.
Відповідно до Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати надається за згодою сторін (стаття 26), або ж в обов’язковому порядку (стаття 25). Проте з урахуванням положень частини другої статті 12 Закону № 2136-ІХ працедавець може відмовити у наданні відпустки без збереження заробітної плати, у тому числі й у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», при виконанні таких умов: (1) дія воєнного стану; (2) працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Недостатньо визначеним, на наш погляд, є формулювання «працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури», адже залучення до виконання робіт може бути різного ступеня.
Наприклад, працівник може безпосередньо працювати на оборонному підприємстві, або ж бути досить віддалено залученим до робіт, що виконуються на таких об’єктах. Залучення може бути тимчасовим, наприклад, відрядженні працівники, або працівники суміжних підприємств та виробництв, які, наприклад, постачають сировину.
Навряд чи можна вважати однаково залученими до виконання робіт на об’єкті критичної інфраструктури робітників, які власне виконують роботи, та допоміжний персонал, або ж системні адміністратори, юристи, бухгалтери тощо.
Проте в цілях забезпечення обороноздатності держави доцільно «залучення» тлумачити у широкому розумінні, адже мінімальні гарантії щодо права на щорічну відпустку зберігаються і невикористані дні щорічної основної відпустки можуть бути використані після завершення періоду воєнного стану.
Отже, запроваджене обмеження (відмова у наданні) можливе щодо визначеного кола працівників та не застосовується до відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, а також відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Закон не забороняє надавати відпустки в умовах воєнного стану, а надає можливість працедавцю тимчасово відмовити у наданні відпустки та щодо обмеженого кола працівників.
Читайте матеріали Ініціативи «Право в умовах війни» також в Телеграм-каналі.
